Деформації стоп — це стійкі органічні зміни форми і довжини кістково-м’язового компартмента дистального сегмента нижньої кінцівки.
Лікуванням цього захворювання займається: травматолог-ортопед. Знайти найкращого фахівця можна за посиланням: https://medicalplaza.ua/uslugi/khirurgiya.
Содержимое
Про захворювання
Найчастішим варіантом деформації стоп є вальгусне викривлення (hallux valgus), коли великий палець відхиляється до зовнішнього краю і в запущених випадках може заходити на другий палець. Деформація зазвичай є ускладненням первинного процесу, що призводить до викривлення або вкорочення кісткових структур стопи, патологічної зміни суглоба, пошкодження сухожильно-зв’язкового компартмента.
Діагностика вальгусної деформації стопи базується на оцінці клінічної картини, даних об’єктивного огляду та візуалізаційних методів діагностики. Захворювання може супроводжуватися болями в стопі, які посилюються під час ходіння та вдягання тісного взуття. Іншими проявами вважаються кульгавість, болі у вищерозташованих суглобах ноги, а також у попереку (через зростаюче навантаження на хребет). Для наочної оцінки наявної кісткової аномалії проводять плантографію і рентгенографію, за показаннями виконують пошарове сканування за допомогою комп’ютерної або ядерно-магнітної томографії.
Залежно від стадії патологічного процесу лікування може бути консервативним або хірургічним. Оптимальну програму корекції допоможе визначити фахівець.
Незважаючи на те, що вальгусна деформація є однією з найпоширеніших ортопедичних патологій стопи, можливі й інші варіанти (описані нижче в класифікації). Тому діагностика і підбір диференційованого лікування деформації стопи перебувають у компетенції травматолога-ортопеда.
Види деформації стоп
Розрізняють такі види деформації стоп у дорослих і дітей:
- статичні деформації;
- постампутаційні деформації;
- стопа Шарко (діабетична нейроостеоартропатія) — специфічне ускладнення цукрового діабету.
До першої групи відносять молоткоподібну і кігтеподібну деформацію пальців, поперечну розпластаність, вальгусне відведення першого пальця, деформацію Тейлора, обмеження тильного згинання стопи тощо.
До другої групи належать вторинні деформації, які зумовлені необхідністю виконання каліцтва, наприклад, у пацієнтів із діабетичною стопою або після травматичного розтрощення тканин.
Симптоми
Основними клінічними ознаками деформації можуть бути:
- візуально визначуване викривлення стопи;
- болі під час ходьби;
- труднощі підбору взуття;
- обмеження мобільності в гомілкостопі та рухливих зчленуваннях стопи;
- швидкий розвиток втоми під час ходьби та виконання фізичних вправ;
- вторинне викривлення постави.
За зовнішнім виглядом стопи лікар може встановити попередній діагноз:
- виражене згинання в бік підошви, за якого важко або практично нездійсненно зігнути стопу в протилежний бік, вказує на кінську стопу;
- згинання дистального відділу ноги в бік тилу (ближче до гомілки) є ознакою п’яткової стопи;
- стопа, яка так викривлена, що спирається тільки на п’ятковий бугор і голівки кісток плюсни, називається порожнистою;
- стопа, яка не має фізіологічних склепінь, вказує на плоскостопість (у поперечному або поздовжньому напрямку);
- за клишоногості стопа вкорочена і ніби вивернута назовні.
Причини деформації стоп
Причинами деформації стоп можуть стати такі чинники:
- вроджені, в т.ч. спадково-обумовлені, аномалії розвитку кістково-м’язового компартмента дистального відділу стопи;
- посттравматичні зміни, що формуються в разі неправильного зрощення перелому;
- післяопікові зміни — набуту деформацію стопи спричиняють опіки третього-четвертого ступеня;
- деформуючий остеоартроз плюснефалангових і міжфалангових зчленувань, який призводить до поступового стирання хрящового прошарку і оголення кісткової тканини з утворенням стійких зрощень;
- неврологічні порушення, які призводять до парезу (часткової втрати іннервації) або паралічу (повної блокади нервово-м’язової провідності) — можуть бути наслідком інсульту, розсіяного склерозу та інших патологій.
Діагностика
Діагностика виду та ступеня деформації стопи базується на результатах додаткового обстеження, яке може містити такі методи:
- плантографія — візуальне або автоматизоване визначення вираженості поздовжнього та поперечного склепіння стопи;
- рентгенографія — дає змогу визначити стан кісткових структур стопи та гомілкостопа;
- комп’ютерна або магнітно-резонансна томографія — проводять у разі необхідності отримання пошарових сканів досліджуваної анатомічної ділянки.
Лікування деформації стопи
Лікування деформації стопи визначається її видом, причиною і ступенем викривлення. У разі незначної вираженості рекомендують консервативні заходи, а в разі важких деформацій — показане хірургічне втручання.
Консервативне лікування
Призначення консервативного лікування (взуття, устілки, ортопедичні пристосування) здійснюється на основі потреби в тому чи іншому виді корекції та розвантаження.
Взуття, яке має використовуватися пацієнтами з деформаціями стоп, вирізняється низкою особливостей:
- ригідна негнучка підошва з перекатом «rocker sole» або «roller sole»;
- м’який верх без підноска;
- ширина взуття не менше ширини стопи;
- скошений передній край каблука (знижує ймовірність отримання травм і падінь);
- достатня глибина моделі для можливості носіння спеціальної устілки;
- взуття має підбирати фахівець.
Для пацієнтів, які належать до групи високого ризику, доцільно застосовувати індивідуально виготовлене ортопедичне взуття та індивідуальні устілки, що моделюють склепіння стопи і більш ефективно розвантажують зони, схильні до стиснення.
За показаннями проводять застосування різних ортопедичних пристроїв (коректори молоткоподібної деформації пальців, метатарзальна подушка та ін.). Підбір ортопедичних коректорів має бути тільки строго під індивідуальним контролем фахівця. Найбільшого поширення набули індивідуально виготовлені силіконові коректори деформації пальців.
Хірургічне лікування
Залежно від виду деформації та вираженості клінічних ознак можуть проводитися такі втручання:
- резекційна артропластика — дає змогу впоратися з підвищеним механічним впливом, спричиненим тугорухливістю першого пальця в разі деформуючого остеоартрозу плесно-фалангового суглоба;
- резекція голівки плеснової кістки — застосовується для локального зниження механічного впливу на підошовну поверхню в її проекції;
- мініінвазивні остеотомії кісток стопи — проводять розсічення на рівні дистального метафіза плеснової кістки за допомогою спеціальної фрези через прокол у шкірі, голівка зміщується до тилу, у такий спосіб цю зону виводять з-під навантаження;
- тенотомія сухожиль згиначів і розгиначів пальців — здійснюються товстою голкою через проколи шкіри (це найменш травматичний вид хірургічного ортопедичного лікування);
- подовження ахіллового сухожилля — спрямоване на зниження тиску на підошовну поверхню всього переднього відділу стопи.
Реконструктивні операції за вроджених і набутих деформацій стопи вирішують два важливі завдання:
- відновлення втрачених функцій стопи;
- поліпшення зовнішнього вигляду пацієнта, його психологічна та соціальна реабілітація.
Профілактика деформацій стопи
Профілактика деформацій стопи насамперед охоплює носіння якісного та зручного взуття, що відповідає ортопедичним вимогам (повторює фізіологічні вигини стопи та дає змогу рівномірно розподілити навантаження на ноги). Пацієнтам із цукровим діабетом важливо адекватно компенсувати вуглеводні порушення, щоб знизити ризики розвитку діабетичної стопи, яка може стати причиною деформації. Для попередження опікової деформації рекомендовано дотримуватися заходів безпеки та забезпечити безпечне середовище для переміщення дітей.
Реабілітація вальгусної деформації стопи
У післяопераційному періоді рекомендується ортезне забезпечення (носіння лонгети на нічний час упродовж кількох місяців), виготовлення та носіння індивідуального взуття. У програму реабілітації вальгусної та іншої деформації стопи включаються також фізіопроцедури, масаж і лікувальна фізкультура.